Запис розмови можна переглянути на YouTube-каналі конференції.
Щиро дякуємо Леоніду і Федіру за цікаву розмову і розгорнуті відповіді. До зустрічі на UTICamp-2021!
***
Ви — золотий спонсор конференції від самого її заснування. Що вас мотивує, спонукає, утримує?
Леонід Глазичев (генеральний директор Logrus IT): Тут ціла низка факторів. Ну, по-перше, просто ви — і представники, і компанія — дуже приязні, чудові люди, з якими приємно співпрацювати, до яких приємно приїздити, яких приємно спонсорувати. Нам просто подобається тут бути, нам подобається бути спонсорами саме цього заходу, тому що це важливо — що ти спонсоруєш, не просто ти представляєш свій бренд. Ну, це зрозуміло. Але хочеться асоціюватись із чимось захопливим.
По-друге, захід унікальний, особливо зараз. Нам завжди подобалось і в лісі, і поєднання... Це одночасно релакс і зарядження енергією, а до того ж серйозний обмін думками, можливість зробити доповідь і інших послухати. Та ви знаєте, зараз ви — просто ковток свіжого повітря.
Це єдине відчуття, це якийсь невеличкий шматочок нормальності в сучасному житті. Замість сидіти вдома за камерою в навушниках, ти можеш поспілкуватися з людьми живцем, до того ж на природі. І це взагалі унікально. Так хотілося приїхати, ви просто уявити собі не можете. Ну ще, ви знаєте, це елемент впізнавання, як хочете, і близькості.
Ти сюди їдеш, майже як додому. Знаєте, як у ХІХ столітті люди їздили роками до Ніцци, туди, де всі сімейства одне одного знали. Ось вони приїздили туди, був певний ритуал, променад на бульварі.
І це, мабуть, саме та втрачена Ніцца з романів ХІХ століття, яка раптом перенеслась у ХХІ, з усіма цими технологіями, одночасно і приносить величезне задоволення, і конче корисна для індустрії, і примушує нас не просто спонсорувати цей захід, а спонсорувати його з радістю.
Федір Безруков (директор Logrus IT Ukraine): Хочу додати, що LogrusIT — спонсор і учасник багатьох заходів в усьому світі. Цьогоріч, як і багато інших компаній, ми значно скоротили бюджети на спонсорство, на підтримку, але UTIC лишився захищеною статтею. Ми з Леонідом відвоювали саме цю частину нашого бюджету з тих причин, які Льоня вже зазначив. Я можу лише додати, що без такої щорічної зарядки й такого спілкування працювати в принципі стає дуже нудно.
І виникає питання — а нащо воно все потрібне, якщо не можна дозволити собі такі речі, коли ти поєднуєш і приємне, і корисне. І слухаєш цікаві тобі доповіді не в задушливому залі у кращому випадку з кондиціонером, підпираючи, вставляючи сірники в очі, щоб не заснути, а лежиш у кріслі-груші, наприклад, або на ліжечку, дивишся на природу та слухаєш, у той же час отримуєш справді необхідні важливі відомості, які потрібні тобі в роботі. І цей момент реально перезаряджаєшся.
Розкажіть коротко, з якими темами ви приїхали на цей UTICamp і чому вони увійшли саме зараз.
Леонід Глазичев: Перша тема, яку ми хотіли на цьому UTICamp розглянути, це тема постапокаліпсису, тобто що індустрії робити виходячи з того, що вона досягла не лише зрілості, але, можливо, трохи й перезріла. Продовжувати так, як ми діяли раніше, просто так механічно котитися рейками, не можна. І насправді тему ми підняли до коронавірусу, просто вона співпала. Усі люди автоматично сприймають апокаліпсис, як коронавірус, а насправді це геть не так. Індустрії потрібно змінюватися, бо будь-яка зріла індустрія досягає двох речей одночасно — це дуже висока конкуренція й падіння маржинальності, що позначається як на компаніях, так і на індивідуалах.
Працювати стає некомфортно, тобто працюєте ви більше, заробляєте менше й почуваєтеся загнаним. Це недобре. І ми схотіли поговорити й широкими мазками висвітлили загалом, куди можна бігти, куди треба рухатись, що потрібно робити для того, аби ми рухались не просто кудись у невідомість, а у світле майбутнє, без прив’язки до конкретної поточної ситуації, до якихось подій найближчих місяців, а з поглядом уперед на роки. Я розумію, що футуристичні прогнози — справа складна, але в цьому випадку ми намагалися утриматися від прогнозів і натомість говорили про конкретні речі, які можна й потрібно зробити.
Які можна й потрібно розглянути, щоб рухатися далі, щоб було цікаво жити, щоб наше життя було більш різноманітним. І щоб ми хотіли залишатись у цій індустрії та продовжувати працювати й через п’ять років, і через десять. Ну і Федір, мабуть, зараз щось ще скаже про інші теми, яких ми торкнулися чи торкнемось.
Федір Безруков: Дякую, Леоніде. Спочатку ми домовлялися, що не говоритимемо про COVID, тому що ця тема, мабуть, уже всіх нас трохи втомила, і його вплив на нашу індустрію. Ми справді обмалювали широкими мазками наше бачення майбутнього. І крім того, завдяки організаторам у нас з’явилася можливість зайняти ще один слот і поділитися практичними знаннями на майстер-класі з транскрипту. Я думаю, що він буде багатьом корисний, тому що це чиста практика.
Зустрічне запитання: які напрямки розвитку індустрії ви вважаєте найбільш перспективними зараз, у що варто вкладати кошти у плані розвитку?
Леонід Глазичев: Питання дуже широке. На жаль, універсальної відповіді немає, за нею вам, напевно, треба звернутися до якогось оракула, принести йому жертву, весталку знайти десь у сучасності, що досить складно. Проте є набір напрямів, над якими варто як мінімум подумати. Ми бачимо три напрямки загальних, глобальних. Те, про що ми говорили у своїй доповіді: це експансія, розширення на інші ринки, інші мови, в інші області.
Це диверсифікація, тобто спроба, наприклад, від звичайного перекладу чи від усного перекладу перейти до мультимедіа, до ігор, до створення контенту замість того, щоб його просто перекладати, тобто розробляти контент: блоги, веб-сайти, створювати спеціальні кастомні курси електронного навчання, робити дизайн, створювати сайти.
Ну і, нарешті, третій — робити щось набагато краще, ніж інші, у конкретній нішевій області. Це те, що ми називаємо спеціалізацією. З нашої точки зору, ось цей трикутник, або зовсім не свята, але трійця, — це те, що дозволить рухатись уперед. Стосовно вибору ми в жодному разі не хотіли б давати поради, бо він дуже сильно залежить від того, чим ви особисто або ваша компанія краще володієте, де вам цікавіше, де вам комфортніше, де ви вважаєте, що у вас є вже якісь переваги, якісь сильні сторони, чим вам цікавіше займатися, де ви можете знайти хороші кадри.
Це питання ми залишаємо відкритим, але ми намагались розібрати й обговорити чесно, відкрито й без якихось надмірно повчальних порад, що можна зробити, які є ризики, наскільки близька ця галузь чи область до того, про що ми говорили раніше, які знадобляться вкладення та які у неї перспективи й короткострокові, і довгострокові. Ну а вибір за вами, панове. Тому що інакше не цікаво.
Федір Безруков: Я ще хочу додати, що ми намагаємось інвестувати та вкладати час і гроші не лише в перспективні напрями, але і в наших людей, фахівців, які з нами працюють. Хтось працює з нами понад десять років, відповідно, наші люди — наше багатство. Кадри вирішують усе. І ми не лише шукаємо, де заробити грошей, але ми ще намагаємось максимально підтримувати й розвивати наш персонал, щоб мати шанс вижити в ці важкі часи.
Яким ви бачите наступний UTICamp і чи плануєте приїхати?
Федір Безруков: Декому, напевно, хотілося б, щоб такі заходи проводилися в екзотичних місцях, наприклад на Балі. Та нехай навіть у Туреччині чи Єгипті. Але мені здається, що в Україні важко знайти місце, яке більше б підходило для спокійної й виваженої, робочої все ж конференції, ніж табір, який створили організатори. Я особисто не бачу, чесно. Тобто якщо ви знаєте — підкажіть, там буде або спекотно, або холодно, або комарі з’їдатимуть. Тут прекрасно все. Не знаю, я б продовжував робити те, що робите ви. Можливо, покращуючи деякі моменти, які приходитимуть вам на думку. А в цілому — я у захваті від того, що є зараз.
Леонід Глазичев: Ви знаєте, я думаю, що унікальність формату — це величезна перевага UTIC, і екзотична якась локація не допоможе, вона заважатиме. Тому що, коли люди їдуть на вже зовсім відверті курорти на кшталт мексиканського, GALA це пробувала, нічого доброго не виходить. Частина людей сприймала це просто як vacation, оплачуваний компанією. Інша частина людей зовсім не розуміла, навіщо туди тягтися. Мені здається, що берег річки Самари тут підходить ідеально. Поєднання найкраще, не треба від цього відступати. Щодо контенту, заходу й формату покращувати можна завжди та все. Звісно, хочеться завзятих, цікавих, захопливих ораторів, звісно, хочеться різноманіття у програмі.
Я дуже сподіваюся, що наступний рік або наступний раз, коли ви будете готові його проводити, буде цікавішим, багатшим, тому що ви весь час використовуєте свій досвід, і якщо ви вже зуміли його провести в абсолютно екзотичних і просто важких, конче непростих умовах і переформатуватися й адаптуватися, і зробити одночасно й онлайн, і трансляцію, й усіх об’єднати, то тим більше це буде ще краще, коли люди трішки звикнуть і зрозуміють, що жах — це не щось, що приходить і минає, це невід’ємна частина нашого життя, і треба вміти з ним спокійно жити.
Тому давайте з ним жити спокійно, рухатись у майбутнє й поліпшувати конкретні шматочки, поліпшувати конкретні методики, покращувати вибір спікерів. Але давайте залишимо унікальність і ось це поєднання релаксу, дотику до нормальності, радісного спілкування й у той самий час інформативності. На мій погляд, цим треба дорожити, це треба цінувати, це треба любити, й усі ті, хто хоче приєднатися живцем чи онлайн, мають це розуміти й радіти разом із нами.